«Товарищи ученые, доценты с кандидатами…
Вы можете прославиться почти на всю Европу…»

В. Висоцький

Мабуть, далеко не кожен знає, що пісня з репертуару уславленого барда і актора під назвою «Товарищи ученые» має «прив’язку» до одного з українських академічних інститутів. Восени 1971 року під час гастролей Театру на Таганці у Києві Володимир Висоцький зустрічався з ученими, враження від спілкування з якими і лягли в її основу. Напевне, якби ті віршовані рядки писалися в наші дні, в них було б більше сарказму… Ну кому у той час могло прийти в голову, що кандидати наук сьогодні змушені будуть торгувати на базарі ширвжитком, талановита наукова молодь подасться по світах, а новоявлена недовчена «еліта» усім величезним кагалом подасться на здобуття наукових ступенів та вчених звань?..

Один із парадоксів нашого часу: на сьогоднішній день в Україні налічується 108 тисяч докторів і кандидатів наук, з яких лише 20 тисяч працює в науково-дослідних установах та системі вищої школи. Ці красномовні цифри прозвучали в одному з виступів під час обговорення проекту закону України «Про атестацію наукових та науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації», що відбувся кілька днів тому в конференц-залі Національної академії наук. У ньому взяли участь голови спеціалізованих учених та експертних рад, представники НАН, галузевих академій наук, ВАК України, учені різних наукових установ.

Те, що існуюча в Україні практика атестації наукових кадрів вищої кваліфікації не відповідає сучасним вимогам, загальновідомо. Уже десяток років поспіль ведуться дискусії щодо трансформації системи атестації вчених та наближення її до європейських і міжнародних критеріїв, проте якщо якісь реальні зрушення і відбувалися, то скоріше в протилежному від Європи напрямку.

Одразу скажемо: тих, хто сподівався, що у нас нарешті буде створена чітка, прозора, демократична і «пізнавана для світу» система присудження наукових ступенів і звань, після ознайомлення з проектом закону спіткало гірке розчарування. Щоправда, деяким новаціям, в дусі часу, у ньому таки знайшлося місце. Зокрема, передбачено запровадити науковий ступінь доктора філософії (PhD) замість кандидата наук. Отримані раніше дипломи кандидата наук, згідно із законопроектом, будуть прирівняні до дипломів доктора філософії. Проте ці формальні нововведення дисонують із загальною тональністю документа. Щоправда, чому дивуватися — законопроект готувався під дахом Вищої атестаційної комісії (ВАК).

Як зазначив її голова, професор Володимир Мачулін, «ми прагнули демократизувати і децентралізувати існуючу систему атестації, наблизити її до міжнародних стандартів і зробити вітчизняну систему наукових ступенів та учених звань пізнаваною для світу». У загальних рисах він окреслив існуючу в Україні систему атестації наукових кадрів вищої кваліфікації. Її основною ланкою є спеціалізовані вчені ради (СВР), що створюються у вищих навчальних закладах III—IV рівня акредитації та наукових установах і затверджуються ВАК. Нині в Україні налічується понад 750 СВР. (До речі, ще недавно їх було майже на третину менше, і вже тоді деякі учені висловлювали занепокоєння, що зростання їх кількості не позначиться на якості). Крім цього, в системі атестації працює 41 експертна рада, президія ВАК (19 осіб) та її апарат — 45 осіб. Очевидно, зважаючи на надзвичайну зайнятість співробітників апарату, ВАК була і залишається закритою структурою, що уникає будь-якої публічності у своїй діяльності. «Нині в рік ми опрацьовуємо понад 5000 кандидатських та понад 750 докторських дисертацій», — підкреслив В. Мачулін. Напевне, радіти з приводу такого дисертаційного буму не доводиться нікому. Адже десять років тому в Україні захищалося менше половини названої кількості кандидатських і лише дві третини докторських (тобто не більше 500). «Кількісний ріст не завжди відповідає якості дисертаційних робіт. Останнім часом в окремих галузях науки загрозливих розмірів набули тексти, запозичені без відповідних посилань, тобто плагіат. До цього слід додати бажання деяких громадських організацій «допомогти» ВАК видавати дипломи власного виробництва всім бажаючим від імені начебто ВАК», — констатував Володимир Федорович.

І хоча протистояти нинішній повальній моді на наукові ступені та вчені звання — справа вельми непроста, однак якщо не поставити тепер серйозний заслін дисертаційному ширвжитку, нам «світить» перспектива стати країною з найвищим показником докторів наук і членів усіляких академій у перерахунку на душу населення. Не зайве буде нагадати, що на сьогодні в Україні нараховується 904 вищих навчальних заклади та ще понад тисячу їхніх підрозділів. Напевне, за кількістю спецрад ми теж «попереду планети всієї».

Розробники законопроекту переконані, що ВАК належить провідна роль в атестаційному процесі. А тому принцип «державного регулювання в галузі атестації» пропонується закріпити в законі як основний. Доповідач з цього приводу висловився відверто: «Дискусії щодо державного регулювання атестаційного процесу лише тоді можуть бути наповнені реальним сенсом, коли держава припинить здійснювати доплати за наукові ступені та вчені звання, гарантувати соціальні пільги та спеціальне пенсійне забезпечення вчених. Оскільки в Україні все це зберігається, то слід визнати і необхідність державного контролю за витрачанням бюджетних коштів». Така постановка питання входить у протиріччя з побажаннями наукової громадськості зменшити зарегламентованість процесу атестації, передати більше повноважень у цій справі самим університетам та науковим установам, в яких діють спецради.

Проектом закону (ст. 15) передбачена диференціація СВР у залежності від їхнього науково-кадрового складу. Так, незалежність у прийнятті рішень щодо присудження наукових ступенів доктора філософії та доктора наук отримають ті спецради, які мають у своєму складі шість і більше докторів наук і створені на базі штатних працівників конкретної наукової установи чи ВНЗ. При цьому ВАК залишає за собою право лише вибіркового контролю захищених у таких спецрадах дисертацій. СВР, які не відповідають цим критеріям і тому не мають статусу автономних, повинні будуть діяти у звичайному режимі, тобто їхні рішення мають бути підтверджені експертними радами ВАК України та затверджені його президією.

Розробники законопроекту вважають за доцільне зберегти двоступеневу систему атестації, що історично склалася в Україні, як таку, що «дає можливість повніше реалізувати потенціал ученого та відповідає принципу безперервності навчально-наукової діяльності». Це викликало певне пожвавлення в залі: спочатку — доктор філософії, а вже потім — справжній доктор наук? І знову захищати дисертацію? Треба сказати, що майбутнім докторам наук пощастить — присудження цього наукового ступеня передбачено за сукупністю наукових робіт.

Учасники обговорення звернули увагу також на те, що законопроект, запропонований ВАК, не стикується з чинним законодавством. У багатьох чинних законах є перелік учених ступенів і наукових звань, зокрема в законі «Про вищу освіту». Не може не викликати запитань формулювання частини 3 статті 12, відповідно до якої експертні висновки ВАК не підлягають оскарженню в судовому порядку. Можна лише здогадуватися, чому з’явилося таке формулювання. Експертній раді з юридичних наук Вищої атестаційної комісії доводилося стикатися з ситуаціями, коли мало не за рішенням суду вимагали від експертної ради прийняти рішення про видачу диплома кандидата чи доктора наук. Звичайно, така ситуація — нонсенс. Не може суд вимагати присудження наукових ступенів. На думку правників, треба провести чітку відмінність — що підлягає оскарженню в суді, а що ні. Звичайно, зміст експертних висновків не може бути оскарженим у суді, а що стосується самої процедури прийняття рішення, то вона може бути оскаржена в судовому порядку.

Свої зауваження і пропозиції щодо законопроекту висловили у своїх виступах відомі учені та фахівці.

Костянтин СИТНИК, академік НАНУ:

— Уже понад десять років я беру участь у різних засіданнях щодо вдосконалення системи атестації наукових кадрів, і весь цей час — лише балаканина. От і після цього засідання я зайду до свого інституту і мене спитають: «Які будуть зміни?», а конкретної відповіді немає. Не почув я відповіді у доповіді голови ВАК на глибинні, стратегічні питання — якою буде у нас завтра система атестації наукових кадрів.

Нам пропонують почекати, поки з’явиться закон. Але усі ми знаємо, що таке Верховна Рада… Тут прозвучали і ще прозвучать конкретні пропозиції, ті з них, які керівництво ВАК та наукова спільнота вважають слушними, давно назрілими, слід негайно внести до положення про ВАК і починати діяти відповідно до нового положення.

Потрібно ліквідувати спеціалізовані вчені ради, які не відповідають визнаним критеріям, а тим, які залишаться, надати право остаточного вирішення долі дисертації. А то оголосили всіх учених халтурниками, не здатними оцінити рівень робіт, а тому, мовляв, треба посилити державний контроль. А яким має бути такий контроль?..

Навчання в аспірантурі має бути чотирирічне. Необхідно підняти аспірантуру як інститут з підготовки справжніх учених.

Олександр ВОЗІАНОВ, президент Академії медичних наук, академік НАНУ:

— Привертає увагу, що на першому місці поставлено принцип державного регулювання в галузі атестації, а майже на останньому — залучення наукової громадськості до проведення експертизи наукового доробку здобувачів наукових ступенів і вчених звань. Хоча атестація наукових кадрів вищої кваліфікації — це справа насамперед учених, а держава має лише упорядкувати цей процес.

Михайло ІЛЬЧЕНКО, проректор НТУУ «КПІ», заступник голови громадської ради при ВАК:

— У мене в руках остання редакція закону «Про вищу освіту», який пройшов парламентське слухання. У ст. 59 записано: «Науковими ступенями в Україні є кандидат наук і доктор наук». А в проекті, який я вчора отримав у ВАК, ідеться про доктора філософії і доктора наук.

Не можна ставити знак рівності між кандидатом наук і доктором філософії, якщо ми хочемо вкласти у це поняття той зміст, який розуміє весь світ. Не тільки дисертація має бути результатом атестації на ступінь доктора філософії, це якісно новий зміст підготовки науковця. І тому дуже важливою є пропозиція щодо запровадження чотирирічної аспірантури.

Антон НАУМОВЕЦЬ, віце-президент НАН України, академік НАНУ:

— У цьому законопроекті я вбачаю два важливих моменти. По-перше, те, що нам потрібно адаптуватися до міжнародної практики. І по-друге, його еволюційний характер, те, що він не передбачає різких стрибків. «Старі» кандидати наук будуть прирівняні до докторів філософії, так що дискримінації не буде. Але головне, про що ми повинні дбати — це якість підготовки. І тут слід орієнтуватися на міжнародні стандарти. Думка Академії наук: треба добиватися терміну аспірантури до чотирьох років, можливо, одразу не в усіх спеціальностях, але принаймні експериментальні спеціальності в природничих науках цього вимагають.

Ісаак ТРАХТЕНБЕРГ, академік АМН, членкор НАНУ:

— Я не вважаю правильним запроваджувати сьогодні ступінь доктора філософії. Якщо все-таки вводити цей ступінь, тоді треба робити систему захисту наукових робіт таку, як на Заході. В такому разі навіщо ВАК?.. Однак ВАК потрібна, зважаючи на нашу ментальність, традиції...

Найважливіше в розвитку науки сьогодні — це вирішення проблем на міждисциплінарному рівні. Наприклад, нині в медицину активно впроваджуються нанотехнології і немало дисертацій захищається на стику наук. Чому ВАК затято стоїть на тому, що має бути один керівник наукової роботи? Про заформалізованість вимог ВАК уже говорилося і писалося безліч разів, яка кількість робіт має бути у здобувача, якого обсягу, в яких журналах вони мають бути опубліковані — усе розписано до дрібниць. ВАК був і залишається занадто забюрократизованою структурою, що виконує виключно контрольні, інспекторські функції.

Анатолій ГОЛОВКО, віце-президент УААН:

— Підходити до вирішення цього питання потрібно комплексно. Має бути державна комплексна програма по розвитку науки, яка б передбачала і нові закони, і внесення змін в існуючі, бо, як бачимо, сьогодні готуються два законопроекти, що стосуються вищої освіти та атестації наукових кадрів вищої кваліфікації, і вони між собою не узгоджуються.

Хочу запитати в першу чергу голів експертних рад: скільки спеціалізованих учених рад припинили свою діяльність, чи закрилося бодай одне фахове видання?

Що зміниться по суті, якщо замінити кандидата наук на доктора філософії?

Статтею 7 цього закону захист дисертації на здобуття наукового ступеня доктора наук не передбачається. Виникає питання: це буде благо чи навпаки — сприятиме посиленню атестаційного буму? Система підготовки має бути тільки через аспірантуру, це дозволить поставити бар’єр перед тими, кого захопила мода на наукові ступені та звання.

Василь МАДЗІГОН, перший віце-президент Академії педагогічних наук:

— У законопроекті немає чіткого розмежування наукових ступенів і учених звань. Тобто і для наукових ступенів, і для учених звань має бути значний науковий доробок. Необхідно чітко зазначити, що вчені звання пов’язані з науково-педагогічною діяльністю. А що таке старший науковий співробітник, якого вже немає в законопроекті МОН? Може, це уже архаїзм, і пора відмовитися від цього звання?

Стосовно фахових видань. На сьогодні 80 % наукових результатів публікуються англійською мовою. Приміром, у Швеції 70% докторських дисертацій пишуться англійською мовою. Майже виключно англійською пишуться дисертації в галузі природничих, технічних і медичних наук. Там кожен доктор філософії, перш ніж йому буде присуджено цей ступінь, має опублікувати необхідну кількість статей у журналах , і не на кшталт наших містечкових видань, яких ніхто не знає, а таких, які мають і міжнародну рецензію, і є надбанням світової наукової спільноти.

Анатолій БІЛОУС, професор, член-кореспондент НАНУ:

— Весь світ оцінює наукові результати, виводячи т. зв. ейч-фактори. Для цього необхідно публікуватися тільки в реферованих журналах, і при цьому публікувати хороші статті, щоб на тебе посилалися інші. У кінці кожного року роботу наукового співробітника оцінюють по цих факторах. Якщо на його роботи немає посилань, то його ейч-фактор дорівнює нулю. На превеликий жаль, наші науковці в реферованих журналах публікують дуже мало статей. Розвелося дуже багато ВАКовських збірників. Я вважаю, що ті люди, які провели через ВАК і затвердили ці збірники, завдали надзвичайно великої шкоди науці. Тому що це є фактично самовидання, які ніхто не контролює, не рецензує, які нікому не потрібні, які ніхто у світі не читає. Ми фактично створили закриту українську науку, яка нікому не потрібна.

Для здобувача ступеня кандидата наук як мінімум одна робота має бути опублікована в реферованому журналі. На Заході не буває жодної наукової роботи на здобуття ступеня PhD, автор якої не мав би трьох-чотирьох публікацій у відповідних журналах. У нас виховали ціле покоління кандидатів наук, які, як зауважив недавно в інтерв’ю в «Дзеркалі тижня» заступник міністра освіти і науки, професор Максим Стріха, не тримали в руках англомовних журналів.

Необхідно, щоб молоді науковці не менше шести місяців проходили стажування за кордоном. Через це пройшла Центральна Європа. Без стажування за кордоном працювати в науці на сучасному рівні неможливо.

Ще одне, на чому хотів би наголосити — нам потрібно проводити селекцію. Європа, Америка має можливість запрошувати на роботу молодих людей з інших країн. До нас фахівці теж готові приїхати на роботу, до мене особисто зверталися з пропозиціями бажаючі у нас попрацювати — з Індії, Південної Кореї, Китаю, але їм потрібно платити хоча би півтори тисячі євро. Кияни займатися наукою не хочуть, бо ученим дуже мало платять. Що робити? Потрібно запрошувати здібних дітей із периферійних університетів. Але для цього Академії наук потрібно хоча б зробити нормальні гуртожитки. Сьогодні академічні гуртожитки — це просто ганьба…

Якщо всього цього не робити, то що нас очікує? Те, що до керівництва науки прийдуть тисячі докторів наук, які нічого не варті, і крім приватизації того, що залишилося в науці, більше ні на що не здатні.

* * *

Ось така неприваблива перспектива вимальовується зі слів науковця, який працював у багатьох країнах і добре володіє інформацією про ситуацію в науці як в Україні, так і в світі. Очевидно, що лише перейменувавши кандидата наук на PhD, ми навряд чи станемо «пізнавані для світу». А от щодо «прославитися» майже на всю Європу — такий шанс залишається.

Автор: Лідія СУРЖИК

«Дзеркало тижня»

"... Стомився... хоч на мить заснуть.
Забути все. На мить забуть. ..."
А.Середа

Quote Світлана:

ВАКханалія дійсно. Що ми маємо сьогодні в науковому середовищі? Щоб бути доктором наук потрібно мати школу, бути керівником декількох кандидатських дисертацій (докторантура). В результаті маємо такий аспект - "попит - пропозиція": написання кандидатської дисертації коштує порядка 3-5 тисяч у.о., плюс до 3 тисяч у.о. забезпечення процесу захисту дисертації. Всі заробляють гроші.
Сьогодні без фінансової підтримки або вагомої підтримки наукового керівникане нема можливості просто так написати та захистити наукову роботу. Слід зазначити ще таку проблему в науковому середовищі як плагіат: ти можеш написати, а результати використає хтось інший.

Ви навели дуже оптимістичні цифри. Я б сказав, що кандидатський ступінь на сьогодні обійдеться приблизно у 10 000 у.о., за умови, що дисертацію дисертант готує сам. Інфляція панове ...

Quote news:

Ви навели дуже оптимістичні цифри. Я б сказав, що кандидатський ступінь на сьогодні обійдеться приблизно у 10 000 у.о., за умови, що дисертацію дисертант готує сам. Інфляція панове ...

Ну це вже занадто!!!
Насправді чув про такі розцінки, але на "найпрестижніших" напрямках...

"... Стомився... хоч на мить заснуть.
Забути все. На мить забуть. ..."
А.Середа

Я тут почитав гілку (випадково натрапив, лязячи по нету). Спеціально заради того і зареєструвався.
Щоби трохи внести ясність у речі, про які тут говорять.

Трохи про себе. Я доктор технічних наук. Докторську дисертацію захистив у віці 34 роки. Зараз мені 35. Можу написати свіжу інформацію, якщо комусь цікаво.

Але вибачте, якщо моя думка не резонуватиме з вашими.

1. Вартість дисертації.
Питання суб'єктивне. Якщо ви хочете потратити 10 тисяч доларів на кандидатську дисертацію - бажаючі помогти вам знайдуться. І не факт, що дисертація з'явиться.
Але якщо ви хочете захистити - гроші тут ні до чого.
Я сумарно потратив на захист докторської (!) дисертації починаючи від дуже попередніх кроків (ще далеко до подачі в спецраду) до моменту одержання підтвердження від Президії ВАКУ не більше 2 тисяч у.о. Це зі всіма можливими витратами.
Кандидатська свого часу (2001 рік) обійшлася певно в доларів в 200
Я віддаю перевагу тратити гроші на щось приємніше, ніж захист . А ви?
Прикололо також згадування про витрати на "друк автореферату" - звичайно, левова частка 10 тисяч іде саме на це!!

Про престиж. Розсмішили. Ви плутаєте вступ у ВНЗ та захист дисертації. У нас (у науці) найпрестижнішою (точніше найскладнішою) була і буде галузь фізико-математичних наук, але вона вочевидь і "найдешевша" - можна навіть не тратися на польові дослідження.

Щодо витрат - я забув про друк монографії, вона обв'язкова для гуманітаріїв і дуже бажана для природничників. Мені оплатила друк моя Політехніка. Але не дуже на тому втратила. Бо вона тепер є власником тиражу, і потроху її продає. Якби я друкував сам, я би влетів ще в 1000, але я би був власником тиражу, і потроху би його продав (без проблем), чим відшкодував би ці витрати.
Про банкет і 10 тисяч. Вочевидь науковці і випускники Академії в різних закладах вечеряють . Я навіть не уявляю, як мав би виглядати банкет для спецради хоча би за 1000 доларів, а не за більшу суму. Мені банкет обійшовся в 300 доларів.

Про геронтократію. Може вона і є, я не в курсі. Але я знаю, які люди входять, наприклад, у експертну раду ВАКУ за моїм профілем. Більшість з них - чоловіки (є і жінки ) у віці біля 50 років, успішні в житті та кар'єрі. Хоча може для молодих випускників Академії вони виглядають уже глибокими дідами

Про витрати на польові дослідження. Тут уже кожному своє. Хто що вибрав, те і досліджує. Якшо вам треба збудувати для кандидатської ВАК (великий андронний колайдер) - то будуйте. Держава не дуже вам у цьому допоможе (і правильно зробить!). Але ніхто не заставляє вибирати собі такий напрям досліджень. Крім того, є такий пункт досліджень як "практична цінність". І якщо ваша робота справді має сенс, цей пункт не надуманий. І цей пункт - це те, на чому можна заробити реальні гроші. Результати, знання, та проекти, реалізовані в процесі дисертаційних досліджень для мене наприклад, дали і дають значно більший комерційний прибуток, ніж ті затрати, що я поніс на захист.

Про необхідність "наукової школи" для захисту докторської. Я докторську захищав, маючи одного аспіранта 1-го року навчання - потужна "наукова школа"!
Наукова школа формується після, а не до захисту докторської! Чим я зараз, власне і займаюся.

Добре, більше не буду забирати уваги у шановного панства.
Якщо комусь цікаво подискутувати на теми науки в Україні запрошую сюди:
http://misto.ridne.net/forumdisplay.php?fid=31
там постійно тусуються кілька докторів і з десяток кандидатів різник наук.
Або на сайт http://www.nauka-online.org/ , який можливо в перспективі сформується як велика наукова спільнота

Ну і принагідно, запрошую до себе в аспірантуру .
Тематика - глобальний інформаційний простір, WWW, інформаційне суспільство

З найкращими побажаннями,
Андрій Пелещишин

На жаль, я змушений Вас розчарувати

Я за всі свої публікації платив на загальних засадах.
Щодо витрат на публікації. 25 публікацій - достатньо навіть для докторської. 25 множимо на 100 грн = 2500 грн. Де тут ми бачимо такі страшні суми???

На жаль, я бачу що пані Ньюс не зовсім зрозуміла суть мого меседжа, а зразу взялася шукати тих, у кого "наукова цінність цих досліджень може падати прямо пропорційно цьому зменшенню".
А суть мого повідомлення була наступною - не така страшна наука, як її малюють. І науковий світ відкритий для зовнішнього середовища. Я наприклад

Добре, більше не буду руйнувати ідилію , вибачайте.

Якщо є якісь конкретні питання, буду радий відповісти.

Позиція пана Андрія Пелещишина звичайно імпонує. Її обгрутованість та власний приклад черговий раз наштовхують на думку спробувати власні сили...
Але. Але нажаль є сукупність об'єктивних та суб'єктивних обставин, що знову змушують відмовитися від цієї ідеї. Більшість згадуваних обставин грунтуються також на реаліях з котрими стикнулися мої рідні та близькі (тому прошу не сприймати як "почуте у маршрутці").
Наприклад через надмірну завантаженіть двоє побратимів вже певно з десяток літ "продовжують" займатися науковим дослідженням та написання відповідної праці. Тут можна говорити про такі речі як лінь, відсутність бажання, etc., але факт залишається.
Недавній захист кума, на якому мав честь бути присутнім, знову ж таки змушує погоджуватися із позицією пані news. Після того захисту багато всіма поважуваних людей просто впали в моїх очах через ницість і меркантильність своїх вчинків, а проте - Бог їм суддя...
Багаторазові безрезультатні спроби дуже близької мені людини вступу до аспірантури на свому факультеті (котрий одна із небагатьох даного випуску закінчила із "червоним" дипломом), і паралельно її одногрупники, що на 5му курсі плутали концептуальні поняття по профілюючому предмету - вже читають пари на тому ж ф-ті молодим і потенційним науковцям...

Але, як каже пан Андрій Пелещишин, меседж мого допису у тому, що все є достатньо відносним і напевно у більшості випадків буде справджуватися філологічне правило про те, що вийнятки підтверджують правила.

зі:
А може дійсно взяти і скористатися запрошенням!? Свого часу ніби КСМ закінчував.

ззі:
І спробую поламати існуючі стереотипи!

"... Стомився... хоч на мить заснуть.
Забути все. На мить забуть. ..."
А.Середа

Зеніти, АН-70

Це не наука, і навіть не технологія. Це економіка. Китайці без усякої науки вже випускають точні копії найсучасніших російських СУ.

Чому не видно української науки - це окрема велика тема розмови. Я не дуже налаштований її зараз вести.
Зазначу лише, що для того щоби сучасні наукові досягнення стали відомі людям, вони повинні бути втілені у технології, а ті - у виробництво.

Наведу приклад. Один з найвідоміших професорів Львівської політехніки має світові досягення у галузі вирощування кристалів. Ви щось про це чули? Зате, групи тайваньських технологів уже третій рік переймають ці результати та очевидно, десь пробують на їх основі зробити технологію, яка потім буде втілена в виробництво.
Як не дивно, але деколи навіть згадують тих, хто був на початку ланцюжка. Можливо я помилюся, але російському фізику Жоресу Алфьорову дали Нобеля за результати, що втілені в західних технологіях.

Щодо невдач у написанні дисертацій. На жаль, відсоток дуже великий (значно більше половини). Але проблеми лежать не в сфері фінансів, а в інших сферах. Якщо когось зацікавить - я можу розкрити цю тему набагато детальніше. Скажу одне - для кандидата в кандидати (не обовязково аспіранта) важливу роль грає науковий керівник, який повинен контролювати процес на впливати на нього.
До речі, це одна з причин, чому діти науковців захишають частіше за інших. Не лише тому, що до них ліберальніше ставляться, а в першу чергу тому, що є кому застерегти від таких помилок, як неправильна організація наукової праці.

До речі, як не дивно, ситуація з "червонодипломниками" не є рідкістю. За моїми спостереженням, у процесі написання дисертації вимагає інших талантів та людських якостей, ніж навчання на відмінно.

Прочитала повідомлення Андрія Пелещишина - вони досить оптимістичні. З власного досвіду скажу, не поступила в аспірантуру Львівського держуніверситету тільки тому, що мій науковий керівник не зміг відстояти місце в аспірантурі (навіть заочній). Інший науковець (тема мого наукового дослідження була частиного його наукової роботи) відповів, що жінка та наука не сумісні. Це лише один аспект проблеми.
Щодо Вашого, Андрію, успішного наукового злету - є питання: хто Ваш науковий керівник. Віщ цього залежить вирішення багатьох проблемних питань, які супроводжують будь-яке наукове дослідження.
Для чого державним службовцям наукові ступені та дисертації? Можна відповісти так: комусь для задоволення власних амбіцій, а комусь для реалізацій своїх задумів та проектів.

Quote Andriy Peleschyshyn:

Але що дає ступінь держслужбовцю? Краще зростання по службі, надбавку, адміністративний імунітет?
Я питання ставлю саме в меркантильній сфері, бо так чи інакше, якщо ми говоримо за гроші, які би вони не були (чи 100 чи 10 тисяч доларів), ми повинні розуміти, що вони мали би бути відшкодовані у якійсь формі.
Інакше нічого не заважає займатися наукою без ступеня і не витрачати творчий потенціал на формальщину.

Надбавку у 5 % дає. Це, очевидно не основний стимул. Основний - до найменування посади високого рангу додати ще й науковий титул. Типу - на візитувці. Почалось це все з часів здається ще комуністичних, у теперішні розвинуто надзвичайно сильно.

Quote Andriy Peleschyshyn:

А тепер я собі дозволю запитати учасників цього сайту, наскільки як розумію - переважно державних управлінців.
Навіщо вам дисертації та наукові ступені?

Відповідаю, переважній більшості з нас дисертаційні ступені не потрібні.

Дехто звичайно паралельно займається наукою або викладанням чи займався цим до приходу на державну службу.

І ще один нюанс. Посідаючи відповідну посаду, можна без проблем отримати години й читати лекційні курси, не маючи ні наукових ступенів, ні доцентських чи професорських звань.

Отже, НАМ наукові ступені для всього цього не потрібні